Тростянецька  ЦРБ поповнилась книжками  завдячуючи Українському інституту книги.

    Державна  установа « Український  інститут книги» у 2020 році втретє адміністрував Програму поповнення фондів публічних бібліотек.  Реалізація Програми передбачала новий механізм співпраці з публічними бібліотеками. До участі у даній Програмі  обирались бібліотеки за певними критеріями: наявність сторінки у соціальних мережах,активна участь у конкурсах з популяризації книги та читання, проведення яскравих сучасних заходів відповідної тематики, готовність співпрацювати з Українським інститутом книги.  В цілому по Україні було обрано 606 найактивніших бібліотек України. Це при тому, що в Україні нараховується біля 15 тисяч бібліотек .Приємно відзначити, що серед бібліотек ,які взяли участь у Програмі-це КЗ «Тростянецька центральна районна бібліотека». Днями 827 книг уже надійшли до нашої бібліотеки і проходять  бібліотечну обробку. Серед одержаних книг багато дитячої , яка красиво оформлена художниками- ілюстраторами, підліткової, художньої,історичної,науково-популярної літератури .В переліку книг маємо чудових українських авторів ,достатньо  авторів англійських,німецьких,польських  і т.д.

Одержана  література від Українського інституту книги стане відчутним джерелом поповнення бібліотечного фонду,адже отримання книг на безкоштовній основі відіграє важливу роль при комплектуванні нашої бібліотеки, особливо при даній  економічній ситуації.

 Тростянецька ЦРБ щиро і безмежно вдячна за  отримані книги, бо впевнені                                                                     - вони стануть важливою частинкою фонду нашої бібліотеки,допоможуть у забезпеченні освітнього процесу, відродженні культури та духовному зростанні і обов’язково  знайдуть вдячного читача.

Сподіваємось  на нашу подальшу співпрацю з Українським інститутом книги.

 

ІСТОРІЯ БОЮ ПІД КРУТАМИ У СІЧНІ 1918 РОКУ 

ТА УМОВИ БРЕСТ-ЛИТОВСЬКОГО МИРНОГО ДОГОВОРУ

 

Утворення Української Народної Республіки (ІІІ-й Універсал 20.11.1917) та проголошення її незалежності (IV-й Універсал 22.01.1918) створили шанс для національно-визвольних змагань та відновлення втраченої державності. Однак умови були вкрай несприятливі: викликана війною розруха та хаос сприяли поширенню облудних більшовицьких ідей серед значної частини населення. Мали місце серйозні прорахунки керівництва молодої держави у сфері військового будівництва. Але головною загрозою була політика Радянської Росії, яка не могла змиритися з існуванням самостійної України.

Бій під Крутами є епізодом радянсько-української війни, яка розпочалася наприкінці грудня 1917 року. Із проголошенням 12 грудня 1917 року у Харкові Української Радянської Республіки з Росії почала надходити допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-30 тисяч більшовиків прямували на Київ залізницею Харків-Полтава-Київ, а з північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач-Київ наступав загін Муравйова. Наступаючі більшовицькі частини грабували українські міста і села. Так, зокрема, було пограбовано Троїцький монастир у Батурині.

У цей час у Києві розпочалося спрямоване проти Української Центральної Ради повстання на заводі «Арсенал», тому збройні сили УНР були перекинуті на придушення цього антиукраїнського виступу.

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 біля залізничної станції Крути (між Бахмачем та Ніжином). Українські сили під командуванням сотника Аверкія Гончаренка нараховували близько 1000 осіб та складалися з старшин та курсантів старших курсів 1-ої Київської військової школи ім. Б.Хмельницького, що мали бойовий досвід набутий на фронтах Першої світової війни, 115–130 осіб першої сотні Студентського куреня та були озброєні 16 кулеметами та залізничною платформою з гарматою. До них приєдналися добровольці з Вільного козацтва («Курінь смерті»).

Перша сотня Студентського куреня складалася із студентів Київського університету Св. Володимира, Українського народного університету та учнів старших класів гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства Києва. Командир – старшина Андрій Омельченко.

Очевидно, що основну роль в бою відіграли бійці Київської військової школи ім. Б.Хмельницького – майбутні кадрові офіцери, багато з яких мали бойовий досвід на полях Першої світової війни (як і деякі бійці Студентського куреня).

Більшовицькі сили в районі Крут нараховували близько 6 тис. солдатів та балтійських матросів. У бою безпосередню участь взяли до 3 тис. осіб.

Втрати українців становили за різними даними від 80 до 100 загиблих (у т.ч. й страчених після бою студентів), більшовиків – не менше 300 вбитих.

У полон до більшовиків під час бою потрапили 7 поранених студентів, які були відправлені до Харкова. Ще 27 студентів під час відступу у темряві потрапили до рук більшовиків. Розлючені великими втратами «червоні» катували і стратили студентів. Гімназист Пипський перед розстрілом почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Тіла страчених були поховані місцевим священиком на кладовищі с.Печі. Пізніше їх було з почестями перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами, мав вагоме історичне значення, бо затримав більшовиків на декілька днів, чим дозволив урядові УНР вперше за понад 150 років добитися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті.

 

В Інтернет-центрі районної бібліотеки діє інформаційно-книжкова виставка «Ювілейна мозаїка року», яка присвячена ювілеям видатних письменників.

У лютому – березні  виставка присвячується:

- українським письменникам – Валер’яну Підмогильному, Лесю Мартовичу, Володимиру Малику, Лесі Українці, Леоніду Тендюку, Семену Скляренку, Тарасу Шевченку, Марійці Підгірянці;

- зарубіжним письменникам: Вільгельму Грімму, Генріху Манну.

З нагоди 25-річчя від дня створення районного літературно-мистецького об’єднання «Джерело», на виставці представлений творчий доробок поетів, письменників «Поетична веселка Тростянеччини», життя і діяльність яких тісно пов'язані з нашим краєм.

22 січня українці щорічно святкують День Соборності, свято, встановлене на честь проголошення Першої Незалежності та Акту злуки УНР і ЗУНР.

Незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради у 1918 році, а вже за рік, у той же день, на Софійському майдані в Києві, відбулось офіційне об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну державу.

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Фактично, саме цей день є Днем Незалежності України.  Другу дату, 24 серпня 1991 року, можна вважати днем Відновлення Незалежності після тривалої окупації.

Переговори щодо об’єднання ініціювала саме Західноукраїнська Народна Республіка, в обличчі її лідерів. Та ініціатива ця не була якимсь спонтанним рішенням, адже існував цілий об’єднавчий рух, який ставив собі за мету соборність Української держави.

Перше офіційне та масштабне святкування відбулось у 1939 році, в столиці Карпатської України, місті Хуст. На той час ці землі знаходились у складі Чехословаччини, а День Соборності став найбільш масовим заходом українців за 20 років. На демонстрацію вийшло понад 30 тисяч українців.

В сучасній Україні, на державному рівні, вперше відзначався цей день вже у 1999 році після Указу Президента України Леоніда Кучми.

Ще один цікавий факт: у 2011 році, указом президента-утікача, Віктора Януковича, День соборності 22 січня був скасований на офіційному рівні. А відновлено вже у 2014 році, після його втечі.

Головною традицією у День Соборності став живий ланцюг — історія цієї традиції починається з 1990 року, коли патріотично налаштовані українці вирішили так символічно продемонструвати державну єдність. Він протягувався з Києва до Львова та Івано-Франківська, Стрия, Тернополя, Житомира та Рівного.

З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують живий ланцюг вздовж моста Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами Києва, таким чином символізуючи об’єднання Сходу та Заходу України.

До 100-річчя проголошення Акта Злуки науковці Національного музею історії України  підготували низку унікальних експонатів, які є свідками тих буремних часів.

Зокрема, на виставці вперше показано срібний поховальний вінок для Січових стрільців, полеглих у листопаді 1918 р. в бою під станцією Мотовилівка. Завдяки цьому бою фактично став можливим прихід до влади Директорії УНР. Останки Січових стрільців були урочисто поховані у Києві 19 січня 1919 року на території Маріїнського парку. Зараз місце поховання невідоме. Срібний вінок на могилу покладало керівництво Директорії УНР С. Петлюра і В. Винниченко. Вшанувати полеглих вояків прибула й делегація ЗУНР. Збереження цього унікального експонату до сьогодні є неймовірним, адже пам’ятки часів Української революції 1917–1921 рр. ретельно знищувались радянською владою.

Реставраторам знадобилось майже два роки, щоб відреставрувати цей 6-кілограмовий срібний вінок із фондів НМІУ.

Про історичні події того періоду в історії України можна дізнатися з літератури, яка представлена на книжковій викладці в Інтернет-центрі районної бібліотеки «Соборність України – основа державності». Запрошуємо до перегляду.

 

З нагоди відзначення Дня Гідності та Свободи в Інтернет-центрі районної бібліотеки представлено бібліовітраж тематичних видань із фондів бібліотеки «Майдан - сторінка живої історії». Сучасна документальна та художня література висвітлює факти, які увійшли в сучасну історію України, трагедією загибелі невинних людей, які продемонстрували свою гідність, своє прагнення до свободи. А ми маємо зберегти в пам’яті ті події, які нагадуватимуть прийдешнім поколінням про ціну здобутої для них свободи.

 

 

Сьогодні виповнюється 156–та річниця від дня народження Миха́йла Миха́йловича Коцюби́нського  (17 вересня 1864,  Вінниця  25 квітня  1913,  Чернігів) — українського письменника, громадського діяча.

В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). 

Тростянецька центральна районна бібліотека підібрала низку цікавих фактів про М. Коцюбинського, а також оформила перегляд творів письменника, які є у фондах бібліотеки.

 

                Цікаві факти та бувальщини про Михайла Коцюбинського

 

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці.

 

 

 

«Гвоздики Коцюбинського». Так , цю квітку акліматизував в Україні Михайло Михайлович 1909 року. «Італійська гостя» напрочуд добре прижилася на українській землі. З Чернігова, де жив тоді письменник, вона розійшлася по всій Україні.

 

 

 

 

 

 Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську… 

 

 

 

 

Стара відьма

 

 У Криворівні не могли не помітити, як Коцюбинський цікавиться селянським побутом. Один гуцул заходить до нього в неділю, чемно кланяється і питається:

- А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?

- Правда.

- Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?

- І нечисту силу.

-То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не знайдете.

 

Воли і коні

 

 У Криворівню, в Карпати, приїхали львівські дачники, щоб побачити Коцюбинського. Один із них почав висловлювати своє захоплення творчістю Коцюбинського:

- А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, «Хіба ревуть воли…».

- Я не про воли, а про коні писав.

- Не розумію. Коні ж не ревуть?..

- Ну, і що з того? Коні не винні.

 

 

«Ось моя зброя»

 

 Улітку 1910 року Коцюбинський повертався з Капрі, де він жив разом із Горьким. Жандармерія дістала суворий наказ якнайпильніше перевірити речі М. Коцюбинського. Прикордонні чиновники брутально рилися в його валізі. На запитання: «А зброя у вас є?»— Михайло Михайлович відповів: «Так, є». Від несподіванки запанувала тиша. Потім зчинилася метушня: «Де зброя, де?»

На довгій паузі М. Коцюбинський з лукавою посмішкою показав на олівець, що виглядав з кишені його піджака, і сказав: «Ось моя зброя».

 

 Річниці від дня народження Івана Франка присвячується:

8 липня в Україні відзначають День родини – свято, яке покликане нагадати про важливість сім'ї для суспільства.

Це свято було започатковане Указом Президента України у 2012 році.

На думку істориків та соціологів, саме форма родини допомагала протягом багатьох століть визначити основний напрямок еволюції суспільства.

На цей день також припадає день пам'яті святих Петра і Февронії, яких вважають покровителями сім'ї і любові в православ'ї. Цих святих вважають гідним прикладом для наслідування і зразком ідеальної християнської сім'ї.

Районна бібліотека презентує прес-огляд «У колі дружної родини»

Історія свята Івана Купала

У цей день відзначають два свята. Церква згадує про народження Хрестителя Господнього Іоанна Предтечі, тому і християнське свято іменується його "Різдвом".

Друге свято в цей день, Івана Купала - язичницьке. Його відзначали слов'янські племена ще в дохристиянську епоху.

 

Святкування Івана Купала           

На Різдво Іоанна Предтечі обов'язково ходили в храм на службу.

Кульмінація Івана Купала припадає на вечір і ніч 6 липня. У ніч на Івана Купала прийнято розпалювати величезне багаття. Вважається, що воно володіє цілющою силою. Звідси і головне дійство свята - стрибки через багаття. Їх робили для того, щоб очиститися.

Також навколо багаття вночі водили хороводи, а потім з факелами йшли до водойми, де проходило "весілля вогню і води", коли об воду гасили смолоскипи. Після цього всі купалися до самого ранку. Наші предки вважали, що якщо в цей день скупатися у водоймі, можна позбутися від хвороб. Деякі дослідники вважають, що назва "Купала" пов'язане саме з цим обрядом.

Також одним з головних елементів святкування є квіти і трави. Дівчата плетуть вінки. З трав і квітів роблять обереги. На Купала травами прикрашають оселі. Звідси ще одна назва свята - Іван Травник.

Дівчата плели вінки і для гадання. Вони опускали свої квіткові головні убори з запаленими свічками в річку і дивилися. Якщо вінок відпливе найдалі, то його власниця стане найщасливішою. Якщо вінок потонув, то дівчина в найближчому році заміж не вийде.

Люди також намагалися знайти казкову квітку папороті. Вважається, що вона розквітає саме в купальську ніч. Того, хто знайшов - чекають скарби і виконання всіх бажань.

Також цього дня молоді люди шукають собі пару. Причому, в цьому випадку дозволено ініціативу проявляти дівчатам. Під час хороводу вони наглядають вподобаних юнаків. А коли починаються стрибки через багаття, то хапають їх за руку і біжать до багаття. Якщо стрибнули через вогонь і не відчепилися руками - скоро бути весіллю.

Про ці та інші обряди наших предків можна ознайомитись за народознавчим калейдоскопом  «Жива вода купальської ночі» в Інтернет-центрі районної бібліотеки.

День Конституції

28 червня вся Україна буде святкувати День Конституції. Це свято вважається одним із наймолодших, адже воно з’явилось лише після ухвалення Основного Закону України.

Писали українську Конституцію цілих шість років – з 1990 по 1996. На фінальному етапі її прийняття опинилося під загрозою зриву через розбіжності між президентом і Верховною Радою. Але в кінцевому підсумку Основний Закон України були прийнято о 09.18 год. ранку 28 червня 1996 року.

Попередники сучасної Конституції:

1. Конституція Пилипа Орлика – 1710 рік.

2. Конституція УНР –29 квітня 1918 року.

3. Мала конституція ЗУНР – 13 листопада 1918 року.

4. Тимчасова Конституція Карпатської України – 15 березня 1939 року.

З усіх пострадянських республік, Україна прийняла Конституцію останньою. А міжнародне співтовариство визнало її однією з найдемократичніших у світі.

                                    День молоді

В 1994 році Президент України Леонід Кравчук, з ініціативи молодіжних організацій, підписав указ  про святкування Дня молоді в Україні, який  припадає на останню неділю червня. У 2020 році це свято випадає на 28 червня.

Історія святкування Дня молоді бере свій початок ще з радянських часів. Вперше це свято відзначили у далекому 1958 році. А ось Міжнародний день молоді, який було засновано ООН, відзначається 12 серпня, Всесвітній день молоді – 10 листопада Міжнародний день солідарності молоді – 24 квітня.  Так, що молодь – Forever!!!

З цієї нагоди Тростянецька районна бібліотека організувала книжковий мікс для молоді «Я читаю!!!». Тут представлена література для молоді (і не тільки) на всі смаки.