Партизанські краї: Події  та  факти  історії.

Відповідно до  Указу  Президента  України про  відзначення  в  Україні  22 вересня  Дня  партизанської   слави, щорічно  з  безмежною  вдячністю  і  земним поклоном вшановуємо мужність, самовідданий подвиг ветеранів  антифашистського  опору – партизанів  та  підпільників.

Партизанська  боротьба  в  тилу   окупаційних  військ  стала  важливим  стратегічним  чинником. Партизани по суті  створили «Другий  регулярний  фронт»  і  боротьбу проти  них  нацисти  розглядали, як  бойові  дії  на  фронті.

Партизанський  рух  на  окупованій  території  України  розгортався  під  впливом  двох  чинників: природного  прагнення  громадян  протидіяти  вторгненню  ворога  й  організаційних зусиль  органів  влади, які  перед  відступом  створювали  підпільно – партизанську  мережу  з  відповідними  органами  управління: підпільними  райкомами, міськкомами  і  обкомами КП(б) У.

Підпільники  та  партизани  роззброювали  невеликі  групи  ворога, що  відступав, перешкоджали  окупантам  вивозити хліб, худобу, машини, а  також  охороняли  склади,  мости  та  інші  важливі  об’єкти  в  населених пунктах.

22  вересня  відділом обслуговування центральної  районної  бібліотеки  спільно  з районним краєзнавчим  музеєм  і  при  активній  підтримці Благодійного  фонду «Добродар»  було  проведено  урок  історії «Партизанські  краї: Події  та  факти історії». Захід проходив в музеї.

Перед  учнями  9-го  класу Тростянецької ЗОШ №2 виступили:   вчителька історії Світлана Маснюк, Голова Ради районної організації  ветеранів  України Микола Мельник, ветеран війни, учасник бойових дій Дмитро Паламарчук.

У своїх виступах вони висвітлили  роль  та  значення  партизанського  руху під час Другої світової війни. Провідний бібліотекар відділу обслуговування  Оксана Барчук   розповіла  про  підпільні  організації, які діяли на території  Тростянецького  району в 1941-44рр.  Голова  Благодійного  фонду «Добродар» Ігор  Хміль поєднав  події  партизанського  руху  Другої  світової  війни  із  сьогоднішніми  подіями, які  відбуваються  на  сході  України. Він  подякував  ветеранам  війни, учням за  те, що  своєю  пам’яттю шанують  подвиги людей, які боролись та борються  за  нашу незалежність. 
Біля  музейної  експозиції про партизанський рух та підпільні групи на Тростянеччині провела екскурсію директор  музею Людмила Шамраєнко.

Ветерани  війни  М. Мельник  та  Д. Паламарчук  поклали  квіти  до  пам’ятника  загиблим  воїнам  у  роки  Другої  світової  війни.

Як знімався фільм

«Тіні забутих предків»

Цьогоріч в Україні відзначають 50-річчя прем'єри фільму "Тіні забутих предків". Але й самі «Тіні» постали з ювілею. Кінострічку було присвячено 100-річчю від дня народження Михайла Коцюбинського.

Коцюбинський закохався в Карпати в 1910-му. Параджанов — у 1963-му. Гуцульщина і Коцюбинський дали українській літературі виняткову повість. Гуцульщина і Параджанов народили цю «правдиву казку гір» вдруге — як знаковий для українського кіно фільм.

Як знімався фільм?

«Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитого біля вогнища, біля джерела натхнення», — говорив Параджанов.

Для зйомок вибрали Верховину — колишнє Жаб'є. Параджанов одразу ж захотів побачити Карпати з найвищої точки. Отож, символічним карпатським хрещенням став підйом на Говерлу. Вивчав Гуцульщину щомиті. Їздив на весілля й похорони, в музеї та церкви. Збирав і речі. Зібрав «цілий музей»: згарди, пацірки, хрести, бартки, а також — ікони (народний примітив).  Дуже багато речей Параджанову дарували. 

Жили у Верховині. Знімали також і по селах. Основний об'єкт — обійстя Палійчуків — знайшли в Криворівні. То була давня (справжня гуцульська) гражда. Ще жила газдиня, столітня Параска Харук, що в юності товаришувала з Іваном Франком. 

Бурю з Мольфаром знімали в Соколівці, пошуки потоплениці — в Бистриці. А Марічку-потопленицю — у крутіжу Рибниці на околиці Косова.

Єдиний у центрі Верховини будинок в гуцульському стилі знаходиться на вул. Гуцульського повстання, 50. Саме тут, біля підніжжя пагорба Глифи, цілий рік прожив Параджанов.

У хаті, збудованій 1930 року, жило тоді подружжя Петра та Євдокії Сорюків. Прямо з ганку — вхід до кімнати, де жили газди, а наліво — тимчасове помешкання постановника «Тіней». Там — кімната-музей фільму. Основні експонати — фотографії.

«Параджанов жив, як член сім'ї. Разом їли, ніколи один від одного не замикалися. Параджанов, чим міг, допомагав у господарці. Щовечора розпитував про гуцульський побут та звичаї. І завжди рахувався, працюючи над фільмом, із порадами та корективами своїх газдів,» — розповідає Василь Хімчак, внук Сорюків.

За спогадами господарів, Параджанов був чоловіком простим, доступним і невибагливим. Страшенно любив гуцульські страви: бануш, гуслінку, бурищеники, манюні голубці з квасної капусти. 

Серед гуцулів Параджанов завжди тримався, як серед своїх, без найменшої зарозумілості. Любив бувати на полонині (ближче до вітру і неба), їсти з вівчарями кулешу з бринзою, жартувати, розповідати смішні історії. 

Гуцулів у фільмі зіграли самі гуцули. Масовки, натуральні кадри праці горян, спів і музика — все це внесло особливий шарм автентики, правдивий дух Гуцульщини. Химку зіграла гуцулка з-під Магурки. Звуковий ряд — голос самого народу. Микола Шатрук співав гуцульські співанки. Капела під керівництвом скрипаля Василя Грималюка (Могура) грала гуцульські мелодії.

Параджанов поповнив ритуал гуцульських весіль ще одним атрибутом — ярмом. У сцені «Одруження» Івана з Палагною єднає ярмо (те, у якому ходили воли). Режисер-постановник згадував, що підказала це гуцульська коломийка про нерівний шлюб, як чоловік впряг жінку в ярмо. І гуцули не лише виконали його «так само серйозно й красиво, як свої істинні обряди», але й ввели в побутування.

Про людей.

Іванові Миколайчуку фільм змінив прізвище. Справжнє — Николайчук. Актор переінакшив його тоді, коли готувалися титри. Так і залишилося — Миколайчук.

Один із найгармонійніших творів українського кіно знімався досить драматично. За «недисциплінованість» і «відставання від плану» Параджанов отримав 3 догани. Творчі конфлікти з Іллєнком мало не закінчилися його від'їздом разом з дружиною (Ларисою Кадочниковою). Але... мистецтво перемогло.

На прем'єрі «Тіней» (4 вересня 1965 р. в новому київському кінотеатрі «Україна») відбувся перший повоєнний акт політичної непокори. Виступив Іван Дзюба із закликом проти арештів української інтелігенції. Його підтримали В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Дальшу демонстрацію протестів припинила служба безпеки.

Про фільм.

Фільм за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. Знімався в 1963-64 рр. Київською кіностудією ім. О. Довженка.

Була «відлига» 60-х рр., друге українське відродження. Над фільмом працював потужний творчий колектив, «люди великої творчої міри» (І. Дзюба). Режисер-постановник — Сергій Параджанов, оператор — Юрій Іллєнко, художник — Георгій (Юрій) Якутович, композитор — Мирослав Скорик, актори — Іван Миколайчук (Іван), Лариса Кадочникова (Марічка), Тетяна Бестаєва (Палагна), Спартак Багішвілі (Мольфар). Автор сценарію — закарпатський письменник Іван Чендей, у співавторстві з С. Параджановим.

У жовтні 1964 р. стрічку запустили на екрани — до 100-річчя М. Коцюбинського, що відзначалося 17 вересня 1964 р.

У 1965 р. на Міжнародному кінофестивалі «Південний хрест» (Мар-Дель Плата, Аргентина) фільм одержав золоту медаль та приз ФІПРЕССІ за колір, світло й спецефекти.

«Тіні» отримали ще десятки призів на різних кінофестивалях. Зокрема, Кубок Фестивалю фестивалів у Римі (1965), Премію Британської кіноакадемії за кращий зарубіжний фільм (1966), Золоту медаль за режисуру міжнародного кінофестивалю у Салоніках, Греція (1966).

У 1991 р. Державної премії України ім. Т. Шевченка удостоєно С. Параджанова (посмертно), Ю. Іллєнка, Л. Кадочникову, Г. Якутовича. 

Тростянецька районна бібліотека та філія – бібліотека для дітей організували перегляди літератури «Тіні незабутих предків». Тож, більше дізнатися про фільм та перечитати твір М.Коцюбинського «Тіні забутих предків», ви зможете у фондах районної бібліотеки.