Сьогодні виповнюється 156–та річниця від дня народження Миха́йла Миха́йловича Коцюби́нського  (17 вересня 1864,  Вінниця  25 квітня  1913,  Чернігів) — українського письменника, громадського діяча.

В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). 

Тростянецька центральна районна бібліотека підібрала низку цікавих фактів про М. Коцюбинського, а також оформила перегляд творів письменника, які є у фондах бібліотеки.

 

                Цікаві факти та бувальщини про Михайла Коцюбинського

 

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці.

 

 

 

«Гвоздики Коцюбинського». Так , цю квітку акліматизував в Україні Михайло Михайлович 1909 року. «Італійська гостя» напрочуд добре прижилася на українській землі. З Чернігова, де жив тоді письменник, вона розійшлася по всій Україні.

 

 

 

 

 

 Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську… 

 

 

 

 

Стара відьма

 

 У Криворівні не могли не помітити, як Коцюбинський цікавиться селянським побутом. Один гуцул заходить до нього в неділю, чемно кланяється і питається:

- А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?

- Правда.

- Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?

- І нечисту силу.

-То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не знайдете.

 

Воли і коні

 

 У Криворівню, в Карпати, приїхали львівські дачники, щоб побачити Коцюбинського. Один із них почав висловлювати своє захоплення творчістю Коцюбинського:

- А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, «Хіба ревуть воли…».

- Я не про воли, а про коні писав.

- Не розумію. Коні ж не ревуть?..

- Ну, і що з того? Коні не винні.

 

 

«Ось моя зброя»

 

 Улітку 1910 року Коцюбинський повертався з Капрі, де він жив разом із Горьким. Жандармерія дістала суворий наказ якнайпильніше перевірити речі М. Коцюбинського. Прикордонні чиновники брутально рилися в його валізі. На запитання: «А зброя у вас є?»— Михайло Михайлович відповів: «Так, є». Від несподіванки запанувала тиша. Потім зчинилася метушня: «Де зброя, де?»

На довгій паузі М. Коцюбинський з лукавою посмішкою показав на олівець, що виглядав з кишені його піджака, і сказав: «Ось моя зброя».