ІСТОРІЯ БОЮ ПІД КРУТАМИ У СІЧНІ 1918 РОКУ 

ТА УМОВИ БРЕСТ-ЛИТОВСЬКОГО МИРНОГО ДОГОВОРУ

 

Утворення Української Народної Республіки (ІІІ-й Універсал 20.11.1917) та проголошення її незалежності (IV-й Універсал 22.01.1918) створили шанс для національно-визвольних змагань та відновлення втраченої державності. Однак умови були вкрай несприятливі: викликана війною розруха та хаос сприяли поширенню облудних більшовицьких ідей серед значної частини населення. Мали місце серйозні прорахунки керівництва молодої держави у сфері військового будівництва. Але головною загрозою була політика Радянської Росії, яка не могла змиритися з існуванням самостійної України.

Бій під Крутами є епізодом радянсько-української війни, яка розпочалася наприкінці грудня 1917 року. Із проголошенням 12 грудня 1917 року у Харкові Української Радянської Республіки з Росії почала надходити допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-30 тисяч більшовиків прямували на Київ залізницею Харків-Полтава-Київ, а з північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач-Київ наступав загін Муравйова. Наступаючі більшовицькі частини грабували українські міста і села. Так, зокрема, було пограбовано Троїцький монастир у Батурині.

У цей час у Києві розпочалося спрямоване проти Української Центральної Ради повстання на заводі «Арсенал», тому збройні сили УНР були перекинуті на придушення цього антиукраїнського виступу.

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 біля залізничної станції Крути (між Бахмачем та Ніжином). Українські сили під командуванням сотника Аверкія Гончаренка нараховували близько 1000 осіб та складалися з старшин та курсантів старших курсів 1-ої Київської військової школи ім. Б.Хмельницького, що мали бойовий досвід набутий на фронтах Першої світової війни, 115–130 осіб першої сотні Студентського куреня та були озброєні 16 кулеметами та залізничною платформою з гарматою. До них приєдналися добровольці з Вільного козацтва («Курінь смерті»).

Перша сотня Студентського куреня складалася із студентів Київського університету Св. Володимира, Українського народного університету та учнів старших класів гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства Києва. Командир – старшина Андрій Омельченко.

Очевидно, що основну роль в бою відіграли бійці Київської військової школи ім. Б.Хмельницького – майбутні кадрові офіцери, багато з яких мали бойовий досвід на полях Першої світової війни (як і деякі бійці Студентського куреня).

Більшовицькі сили в районі Крут нараховували близько 6 тис. солдатів та балтійських матросів. У бою безпосередню участь взяли до 3 тис. осіб.

Втрати українців становили за різними даними від 80 до 100 загиблих (у т.ч. й страчених після бою студентів), більшовиків – не менше 300 вбитих.

У полон до більшовиків під час бою потрапили 7 поранених студентів, які були відправлені до Харкова. Ще 27 студентів під час відступу у темряві потрапили до рук більшовиків. Розлючені великими втратами «червоні» катували і стратили студентів. Гімназист Пипський перед розстрілом почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Тіла страчених були поховані місцевим священиком на кладовищі с.Печі. Пізніше їх було з почестями перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами, мав вагоме історичне значення, бо затримав більшовиків на декілька днів, чим дозволив урядові УНР вперше за понад 150 років добитися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті.

 

В Інтернет-центрі районної бібліотеки діє інформаційно-книжкова виставка «Ювілейна мозаїка року», яка присвячена ювілеям видатних письменників.

У лютому – березні  виставка присвячується:

- українським письменникам – Валер’яну Підмогильному, Лесю Мартовичу, Володимиру Малику, Лесі Українці, Леоніду Тендюку, Семену Скляренку, Тарасу Шевченку, Марійці Підгірянці;

- зарубіжним письменникам: Вільгельму Грімму, Генріху Манну.

З нагоди 25-річчя від дня створення районного літературно-мистецького об’єднання «Джерело», на виставці представлений творчий доробок поетів, письменників «Поетична веселка Тростянеччини», життя і діяльність яких тісно пов'язані з нашим краєм.

22 січня українці щорічно святкують День Соборності, свято, встановлене на честь проголошення Першої Незалежності та Акту злуки УНР і ЗУНР.

Незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради у 1918 році, а вже за рік, у той же день, на Софійському майдані в Києві, відбулось офіційне об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну державу.

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Фактично, саме цей день є Днем Незалежності України.  Другу дату, 24 серпня 1991 року, можна вважати днем Відновлення Незалежності після тривалої окупації.

Переговори щодо об’єднання ініціювала саме Західноукраїнська Народна Республіка, в обличчі її лідерів. Та ініціатива ця не була якимсь спонтанним рішенням, адже існував цілий об’єднавчий рух, який ставив собі за мету соборність Української держави.

Перше офіційне та масштабне святкування відбулось у 1939 році, в столиці Карпатської України, місті Хуст. На той час ці землі знаходились у складі Чехословаччини, а День Соборності став найбільш масовим заходом українців за 20 років. На демонстрацію вийшло понад 30 тисяч українців.

В сучасній Україні, на державному рівні, вперше відзначався цей день вже у 1999 році після Указу Президента України Леоніда Кучми.

Ще один цікавий факт: у 2011 році, указом президента-утікача, Віктора Януковича, День соборності 22 січня був скасований на офіційному рівні. А відновлено вже у 2014 році, після його втечі.

Головною традицією у День Соборності став живий ланцюг — історія цієї традиції починається з 1990 року, коли патріотично налаштовані українці вирішили так символічно продемонструвати державну єдність. Він протягувався з Києва до Львова та Івано-Франківська, Стрия, Тернополя, Житомира та Рівного.

З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують живий ланцюг вздовж моста Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами Києва, таким чином символізуючи об’єднання Сходу та Заходу України.

До 100-річчя проголошення Акта Злуки науковці Національного музею історії України  підготували низку унікальних експонатів, які є свідками тих буремних часів.

Зокрема, на виставці вперше показано срібний поховальний вінок для Січових стрільців, полеглих у листопаді 1918 р. в бою під станцією Мотовилівка. Завдяки цьому бою фактично став можливим прихід до влади Директорії УНР. Останки Січових стрільців були урочисто поховані у Києві 19 січня 1919 року на території Маріїнського парку. Зараз місце поховання невідоме. Срібний вінок на могилу покладало керівництво Директорії УНР С. Петлюра і В. Винниченко. Вшанувати полеглих вояків прибула й делегація ЗУНР. Збереження цього унікального експонату до сьогодні є неймовірним, адже пам’ятки часів Української революції 1917–1921 рр. ретельно знищувались радянською владою.

Реставраторам знадобилось майже два роки, щоб відреставрувати цей 6-кілограмовий срібний вінок із фондів НМІУ.

Про історичні події того періоду в історії України можна дізнатися з літератури, яка представлена на книжковій викладці в Інтернет-центрі районної бібліотеки «Соборність України – основа державності». Запрошуємо до перегляду.