У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків. До таких велетнів української національної культури належить Михайло Грушевський — визначний історик, археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч, засновник Української Народної Республіки. Саме з його творчою спадщиною пов'язані ідеї відродження української культури і науки, історичної свідомості й національної гідності народу.

...Кожен подібний ювілей - це, безумовно, знаменна подія. Але, як зазначав сам М.Грушевський, "є події, що по короткім часі мають виключно історичне, сказати б, антикваричне значення; є знов такі, що служать вихідною точкою для дальших поколінь на довгий час, створюють для них цілком нові обставини життя, виносять на верх змагання й ідеї, що стають боєвим прапором для віків, святощами для одних і страхом для других". Саме такого звучання набувають сьогодні роковини М.Грушевського, адже з багаторічного небуття повертаються не тільки його ім'я й творчість, а й безцінний історичний досвід, зневажати який ми просто не маємо права.

Відзначаючи 150-річчя з дня народження Михайла Грушевського, працівниками  відділу обслуговування Ларисою Білоус та Анастасією Ліпніцькою, спільно з вчителем історії  Тростянецької НВК СЗШ №1- гімназія Наталією Паламарчук, для учнів 9-х класів було проведено усний журнал «Михайло Грушевський – історик і  будівничий нації». Сподіваємось, що цей захід допоможе нашим юним користувачам пізнати М. Грушевського як політика, доповнити відомості розкривши його як історика і літературознавця.

М. Грушевського порівнюють із Феніксом, що відродився з попелу після десятиліття заборон, перекручень, фальсифікацій. Вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю, перший фактичний президент України М. Грушевський, належав до тих видатних особистостей, які сповна пізнали велич й насолоду тріумфу i гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього свого життя. Саме про це наголосив у своєму вірші «Михайло Грушевський» поет Петро Гоць:

 Боже, невже Україна

 Може, нарешті, в вірші,

Вас, Президенте, як сина

 Пошанувати в душі?

Може ступити на землю,

Де ви побачили світ,

 Без «ізволєнія» з Кремлю,

 Ще й проректи «Заповіт».

 Ще й проспівати «Не вмерла!..»

(А таки ще й не помре!)… Боже!

Ніяка не зжерла

Нас тут чума!.. Й не зжере