Колодія величаймо

Свято Колодія — одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи. Колодій, Колодка, Колодки, Масниці, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «Ніжкові заговини» тощо - різні назви давнього свята.

В прадавньому розумінні Колодій — це маленький Сонце-Божич, який уже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм.

З наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям. Отже — «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, настає новий етап його оновлення.

Починали святкувати Колодія на початку тижня. Наші предки вважали Колодку символом продовження роду. Ритуали мали свою послідовність: народження, освячення, дієвість, смерть, захоронення та оплакування. Проте веселощі, кмітливі забави та жарти супроводжували умовні обрядові дійства упродовж усього тижня.

Незважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначалося на всіх теренах України. І хоча є деякі відмінності у проведенні його в різних регіонах – зміст і характер були однаковими. Це – суто українське свято, і йому немає аналогів у інших народів.

Свято супроводжується обрядами, пов’язаним із проводами зими і зустріччю весни і має характер загального примирення, злагоди та всепрощення. За традицією в цей час влаштовуються народні гуляння, а всі дійства направлені на те, щоб прогнати зиму і розбудити природу від сну.

Протягом семи днів відбуваються урочистості, що славлять Колодія. Свято відлунює звичаєвість доби матріархату, оскільки жінки є головними дійовими особами. Цей тиждень ще також називали «Бабським тижнем» або попросту «Бабським», а Колодій, відповідно, - «Бабським святом». Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.

На Україні в усі часи головним обрядом Масниці були «колодки». Сонячну ознаку Колодія, як символ продовження роду, – маленьку вербову колодочку з навскісними хрестиками, перев’язану стрічечкою, дівчата прикріпляли на груди своєму хлопцеві, або «сповивали» і залишали до суботи.

Парубкам, котрі за рік не одружилися, чіпляли до руки чи до пояса колодку - загорнуте у полотно вже справжнє полінце, - у такий спосіб намагалися карати затятих одинаків. Пам’ятаючи про такий звичай, парубки заздалегідь готували «відкупного» грішми, подарунком або оковитою (виставляли могорича) - лише так можна було відкупитися.

На відміну від парубочої колодки, дівочу колодку оздоблювали паперовими квітами, барвистими стрі­чками та прив’язували дівчині, що забарилась із заміжжям, до лівої руки. Дівчата теж могли відкупитися стрічками, намистом, хустиною чи танцями і піснями.

В окремих місцевостях прив’язували колодку й батькам (до ноги) у покарання за те, що своєчасно не одружили своїх дітей.

Також в цей день парубки вибирають наречених.

Звичаєве право українців осуджувало тих, хто ухилявся від подружнього життя, а відтак, від продовження роду. А Колодій нагадував:

«Не жинився єси, то колодку носи!»

За народним повір’ям, Колодій — як Бог і опікун шлюбу, щедро обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок.

Нагадати про старовинні народні обряди та звичаї вирішила й Тростянецька центральна районна бібліотека, яка спільно з районним будинком культури,  краєзнавчим музеєм організувала справжнє свято «КолоДій – приєднуйся і дій!».